Розвиток музично-ритмічних рухів у дітей дошкільного віку

music.20150924-3

Велике значення для збереження фізичного та психологічного здоров’я дітей має активізація їх творчого потенціалу, створення атмосфери пошуку, радості, задоволення, розвиток дитячої індивідуальності, задоволення їх індивідуальних потреб та інтересів.

Музика, рух – це засоби, які благотворно діють на здоров’я дитини. Музично-ритмічні рухи виконують релаксаційну функцію, допомагають домогтися емоційної розрядки, зняти розумове перевантаження і стомлення. Ритм, який музика диктує головному мозку, знімає нервову напругу. Рух і танець допомагають дитині подружитися з іншими дітьми, дають певний психотерапевтичний ефект.

У період від 3 до 7 років діти інтенсивно ростуть і розвиваються. У них зростає потреба в русі. І якщо ці рухи підносять їм у цікавій ігровій формі, імітуючи тварин, птахів, і до всього цього додається музичний супровід – то це сприятливо впливає на емоційний світ дитини.

Рух і гра – найважливіші компоненти життєдіяльності дітей, вони завжди готові рухатися і грати – це провідний мотив їх існування, тому свої заняття ми починаємо зі слів: «Ми зараз будемо грати …», «Ми зараз перетворимося …», «Ми зараз відправимося в подорож … »і т.п.

Ознайомлення з хореографією в дошкільному віці починається з елементарних рухів – це робота стопами (олівці – утугі), корпусом (гордий носик, пристебнути животик до гудзичка), руками (тарілочки, ліхтарики, пальчикова гімнастика), ногами (виставлення на п’яту, на носочки, вперед, в сторону).

Наслідування – найдоступніший дітям спосіб сприйняття будь – якої рухової діяльності. Вони отримують уявлення про те, як танцювальний рух виражає внутрішній світ людини, що краса танцю – це досконалість рухів і ліній людського тіла, легкість, сила, грація. Наслідувальні або імітаційні сюжетно-образні рухи мають велике значення в розвитку і навчанні дітей дошкільного віку різноманітним видам основних танцювальних рухів.                       З наслідування образу починається пізнання дитиною техніки рухів і танцювальних вправ, ігор, театралізованої діяльності.

Знайомство з наслідувальними рухами починається з раннього віку в спрощеній формі з поступовим ускладненням техніки виконання, емоційної передачі характеру даного образу (мімікою, рухами всього тіла і т.д.). Діти із задоволенням інсценують сюжети пісень, хороводних ігор, перевтілюються в казкові або реальні персонажі, проявляючи при цьому фантазію, вигадку, ініціативу, використовуючи різноманітну міміку, характерні жести, дії.

Ефективність наслідувальних рухів полягає в тому, що через образи можна здійснювати часту зміну рухової активності з різних вихідних положень і з великою різноманітністю видів рухів: ходьби, бігу, стрибків, повзання і т.д., що дає хорошу фізичну навантаження на всі групи м’язів. За допомогою наслідувальних рухів діти задовольняють свої рухові потреби, розкривають свої природні здібності.

Творчість, його формування і розвиток – одна з найцікавіших проблем, що привертають увагу. Формування танцювальної творчості – це одна з програмних завдань дошкільного закладу. Навчання дітей окремим рухам і танцям є підготовкою до творчості. Формування творчих якостей особистості необхідно починати з дитячого віку. Дошкільнят якомога раніше слід спонукати до виконання творчих завдань, необхідно динамічно пов’язувати навчання і творчість, тому творчість – один з методів освоєння пропонованого для вивчення матеріалу.

Збудником творчої фантазії є музика, вона спрямовує творчу активність. Отримані від музики враження допомагають виражати в рухах особисті емоційні переживання, створювати оригінальні рухові образи.

Від зображення тварин, ми переходимо до імітації людей, їхніх характерів. Показ, імітація людських характерів зачіпає емоційну і духовно-моральну сферу дитини, формує моральні якості, вчить відрізняти прекрасне, прилучає до світу духовності і краси.

Жвавий інтерес у дітей викликає сюжетний танець, який є дуже яскравою формою прояву творчості, фантазії, поєднує в собі музику, рух, драматизацию. Привабливість сюжетного танцю обумовлена ​​створенням своєрідної ігрової ситуації, образним перевтіленням, різнохарактерність персонажів і їх спілкуванням між собою.

Для того, щоб відбулося спілкування, своєрідний діалог між партнерами, необхідно їх взаєморозуміння, яке неможливе без знання виразного мови пантомимических і танцювальних рухів, без уміння бачити в танці особливу форму «розповіді» і сприймати окремі виразні рухи, як специфічні засоби, що передають сюжетний розвиток танцю.